Думаю, що і з викладеного досить чітко вимальовується факт сімейного розпилення. В обох своїх видах насінний зв'язок — і як статевий союз чоловіка і дружини і як союз батьків і дітей — усе більш і більш слабшає і разлезается. Сім’я втрачає одну за іншою зі своїх функцій і перетворюється з цільного злитка в усі більш і більш худеющую, зменшувану і сімейну храмину, що розвалюється.
Поряд з цим причинним поясненням цілком законно може встати інше питання: А що ж далі? Яка форма сім’ї йде на зміну відживаючої? Чи варто бороти з цим чи розпадом потрібно вітати його?
Важко відповісти на ці питання. Відповідь повинна бути серйозний, глибокий, обґрунтований. А для нього немає ще ні даних, ні матеріалу, ні достатнього досвіду.
Близько 30 років тому Г.Спенсер відзначив уже починається факт розкладання сім’ї і порушував питання: " чиПредставляють ці спроби дезинтеграцї (розкладання) сім’ї необхідні ступіні нормального прогресу? Чи можна очікувати і чи бажано, щоб сім’я зовсім розклалася?" На ці питання він відповідав негативно і з погляду можливості і бажаності. Він думав, що процес розкладання сім’ї зупиниться. "Я не тільки не очікую, щоб дезинтеграця (розкладання) сім’ї могла піти ще далі, але, напроти того, маю дані підозрювати, — писав він, — що вона вже зайшла занадто далеко . і ми повинні очікувати тепер руху по зворотному напрямку" і, імовірно, "сім’я, що складається з батьків і дітей, відновиться знову і навіть піддасться подальшої інтеграції (зімкненню)".
Як видно зі сказаного, дійсність поки не виправдує припущень Г.Спенсера. Розкладання не зупинилося, а чим далі, тим йде швидше і, очевидно, у такому ж напрямку піде й у майбутньому. Звичайно, воно не веде до загибелі сім’ї взагалі. Сім’я, як союз чоловіків і як союз батьків і дітей, імовірно, залишиться, але форми їх будуть іншими.
Зазначений процес "рассасывания" сім’ї, зі зворотного боку справи, означає процес звільнення особистості з пелюшок насінного даху і переходу її в широке море загальлюдяності. Знов-таки віддаючи і тут належне заслугам сім’ї, що виховувала і зміцнювала протягом століть альтруїстичні почуття, не можна в той же час не вказати, що в даний час до людини пред'являються вже більш високі вимоги у відношенні альтруїзму і мотивів його поводження. Дотепер основним спонуканням соціально корисного поводження людини була сім’я і її інтереси. Людина досить пристойно працювала, пристойно поводився, спонукуваний добрим ім'ям сім’ї і з метою її забезпечення.
Інтереси і добробут сім’ї спонукують нас, з одного боку, до соціально корисного поводження, але з іншого боку — вони ставлять йому дуже вузькі границі. Зацікавленість у долях своєї сім’ї викликає свого роду "сімейний егоїзм", байдужість до інших людей — не членам сім’ї, замикання особистості у вузьку шкарлупу сімейного добробуту і часом приношення в жертву йому інших, більш широких, суспільних інтересів. Кому ж не відома знаменита формула: "Помилуйтеся! дружина і діти!" Скільки разів в ім'я цієї формули "дружини і дітей" люди діяли мерзенності! Скільки разів вона придушувала шляхетні пориви! Скільки принижень, подлостей і всяких компромісів було зроблено і відбувається щорічно в ім'я тієї ж сім’ї, в ім'я того ж: "Помилуйтеся! дружина і діти!"
Говорячи коротко, інтереси сучасної сім’ї і її процвітання в ніші час нерідкий зіштовхуються з інтересами суспільства і є гальмом для прояву, більш високих альтруїстичних поривів і вчинків. І чим далі, тим це зіткнення інтересів сім’ї і суспільства росте.
Настає третій період, коли двигуном соціально корисного поводження стає вже не сімейний добробут; а більш високий і менш егоїстичний принцип загального блага, безкорисливої праці на загальну, а не тільки сімейну користь. У цьому одне з головних розходженні прийдешньої, соціалістичної культури від сучасної — капіталістичної, що змушує капіталіста і підприємця трудитися в ім'я своїх інтересів і інтересів сім’ї й у той же час в ім'я тих же інтересів грабувати суспільство і працюючі маси. І немає сумніву, що в цьому єдиноборстві сім’ї, що почалося, і суспільства, інтересів першого і другого (згадаємо "боротьбу за індивідуальність" Н.К. Михайлівського!) організація сучасної сім’ї буде розбитаі: суспільні інтереси з одного боку, а інтереси особистості (зворотна сторона загальлюдяності) — з іншої, переможуть і фактично вже перемагають. Що розширився і всередину і вшир альтруїзм (любов до ближнього) і тепер уже вимагає — кількісно і якісно — більшого простору, чим вузькі границі сімейного альтруїзму.
